назад impression

через мистецтво ми прагнули знайти відкритий і безперешкодний вихід у майбутнє

Австрійський митець

На виставці «З видом на море» в Музеї західного та східного мистецтва в Одесі українські та австрійські художники, які працюють у Відні, мали можливість представити свої роботи протягом одного місяця.

Виставка мала дві цілі: по-перше, ми хотіли відобразити такі поняття, як «дім», «коріння», «Батьківщина», які часто використовуються у фольклорному чи національному контексті, аби показати щиру гостинність без меж. По-друге, у мистецтві ми шукали прямий шлях у майбутнє, вільне від розмежувань між народами.

Українські реалії та українська історія стали відправним пунктом для всіх митців. Тому майже усі роботи на виставці шукають зв’язок між сьогоденням і минулим та прагнуть до розширення простору. Приміром, у рамках своєї інсталяції “У пошуках зовнішнього” Олена Крістофор вкрила слайдами та відредагованими світлинами підлогу та стіни виставкового приміщення. Її робота скидається на утопію, позаяк вигаданий нею open space із фрагментами творів ніби створює нове майбутнє та своєрідну гру простору.

У цьому ж приміщенні Катерина Шапіро-Обермаєр створила велику відеопроекцію “Де-факто”, над якою вона працювала у 2016-17 роках разом із вченою-істориком Олександрою Вахтер у Львові. Під час роботи вони відвідували різні події, присвячені вшануванню Другої світової війни, організаторами яких були групи з часто неоднозначними намірами.

Презентація Аліни Соколової “А що там з безвізом?” створена на основі її біографічного досвіду з «жорстким» візовим режимом з ЄС. Одна фотографія показує словацько-український кордон у 2017 році. Фото пам’ятника визволенню України Радянською Армією, художниця підписала так: «перетинайте кордон на повітряних кульках».

Боротьба з радянською спадщиною стала й однією з тем відеороботи «Ленінопад» Анни Єрмолаєвої. Мисткиня досліджувала випадки знесення пам’ятників вождю комуністів у східній Україні. У її особистих розмовах зі свідками демонтажу можна побачити – та відчути – невловимий момент трансформацій в країні.

Анастасія Яровенко ж у своєму доробку поставила фундаментальні запитання про те, що ми можемо назвати домом.Інсталяція “60 галонів” підштовхує задуматися, як живеться безхатченкам у Лос-Анджелесі. На світлинах – їхні подерті речі, скинуті в контейнери.

Серія фотографій Анатолія Бабійчука «Східне українське село» присвячена проблемі українських мігрантів в Нью-Йорку. Чи залишається в них зв’язок із власною культурою через довгі роки і, якщо так, наскільки він глибокий? Як ці люди бачать власну ідентичність? Наскільки важливе їхнє коріння для них, їхніх батьків та дітей? Як це, «встроїтися» в інше суспільство?

Через відеороботу “Одеса” Катріни Болт, яку проектували просто на стелю, ми сподівалися трохи прояснити ці теми: 8 років тому художниця, геть п’яна,  хитаючись, спускалася Потьомкінськими сходами до моря. У алкогольному мареві вона знайшла певну розраду: врешті-решт, всі ми відчуваємо одну й ту саму реальність, і вид на море нас об’єднує.

Гріє душу те, що майже всі художники, задіяні у виставці, змогли приїхати до Одеси, аби прожити цей досвід разом з нами .