назад impression

Я можу лише порадити такий вихід із зони комфорту…

Австрійська танцівниця

Останній місяць літа та початок осені я провела в Україні разом з групою молодих танцюристів та хореографів. Ми брали участь у мистецькій резиденції та освітній програмі проєкту ARTIL, результати чого ми представимо у низці міст України, Австрії та Польщі.

Цього року проєкт вперше проходить на міжнародному рівні – в Австрії, Польщі та Україні. У фокусі – активний культурний, соціальний та мистецький обмін.

За цей час я познайомилась з різними робочими процесами і водночас здобула новий досвід та уявлення про країну, яка раніше була для мене геть незнайома. В Україні я провела небагато часу, тож не робитиму поспішних суджень, натомість поділюсь кількома враженнями:

Як приїхала, одразу помітила: незнання мови є великим бар’єром. Не лише для повсякденного спілкування чи пошуку інформації, але й в групі Артіль – через це між учасниками трималась певна дистанція. Думаю, це пов’язано з ніяковістю, яка виникала через те, що більшість населення майже або взагалі не володіє англійською мовою. У кав’ярні я прошу води до кави, а отримую молоко. На пошті доводиться малювати марку та конверт на клаптику паперу, аби пояснити, що мені потрібно. Я б могла довго продовжувати цей список, але, озираючись назад, лише усміхаюся.

Крім складнощів у повсякденному житті, потрібен час, аби спрацюватися як група. Ми зростали в дуже різних умовах, і те, що для когось є звичним, потребує терпіння від іншого. Оскільки ці два місяці ми не лише працювали, а й мешкали разом, я помітила, що лід між нами швидко розтанув. З іншого боку, в нас не було й хвилини, аби відволіктися від роботи.

Я дуже багато чого навчилася протягом цього часу і можу лише порадити такий вихід із зони комфорту. У проєкту великий потенціал, особливо в Україні. Тут він може привернути увагу до перформативного мистецтва та познайомити публіку з його різноманіттям.